Йосип
Він її покохав за цнотливість,
Чисту душу і погляд ясний.
Але раптом удар — чи ж можливо
Так було помилитися в ній?
Міркував, за яку ж то провину?
То ж, напевно, таки неспроста:
Палко мріяв про власного сина,
А натомість осміяним став.
Ледве стримував серця ридання.
Шепотів лиш одне: «Не прощу!
Вщент розбиті усі сподівання.
Хай іде собі геть — відпущу!»
Трохи втишився біль… Можна й спати —
В серці намір твердий. Але ось:
«Ти не бійся Марію прийняти», —
В сні до нього проказує хтось.
Кожне слово в душі карбувалось —
Він впізнав голос свого Ягве:
«Знай — від Мене усе оце сталось!
Мого ж Сина — Ісусом назвеш…»
Більше вже не шукав він провину.
Знав напевно — усе неспроста.
Мріяв бавити власного сина,
Але батьком Господнього став.
Добре в серці бажання плекати,
Але десь на перетині мрій
Буде вибір — і треба обрати
Божий намір здійснити чи свій.
Ольга Міцевська
Переглядів: 503
