Петро

А він чекав борні, чудес і сили…
Вже й меч припас: «Не здамся просто так.
Я вистою, хоч всі би спокусились!
Віддам я навіть душу за Христа!»

Слова ці твердо в серці карбувались —
В них щирий намір, мрія запальна.
Не може ж закінчитися провалом
Життя Учителя — за це його війна.

Але коли над Гетсиманським садом
Борня велася: «Боже, пронеси…»,
Він мирно спав. А в мить ту вічний задум
Вершив Своїм смиренням Божий Син.

Не звав на поміч ангелів загони —
Один лиш додавав Христу снаги.
Петрові ж виділись у сні мільйони
Повергнутих Господніх ворогів.

«Вставайте — ось наблизився мій зрадник!» —
Схопився. Рукоятка у руці.
Зирк на Христа — який Він безпорадний…
Клинок сяйнув — вже взята перша ціль!

«Не з тим мечем вступаєш ти у битву, —
Слова різнули душу, наче сталь, —
Я переміг — моя війна в молитві…»
Пильніше придивився до Христа.

«Чи ж справді той Він, що спасе народ свій?
Невже не Він — надія праотців?
На смерть іти невинному — юродство!
Для чого ж стільки праці, стільки слів?..»

…Ми часто теж готові воювати
За «Божу» істину на розсуд свій.
Аж до відречення розчаруватись,
Коли за нами Бог не піде в бій.

Та стріне нас Господь в Тиверіаді…
Й тоді складемо іспит на любов,
Коли свій меч залишимо позаду,
А в бій підемо в силі молитов.

Ольга Міцевська

Переглядів: 134


Разработка веб сайтов

Акція

Буря за вікном, а в серці тиша

Від серця людини до Бога півкроку

Віднині вже рахуємо десятками

Веселка на віях

Високий у думки політ

Вона вдивлялась в темні очі неба

Всміхнутись, доторкнутись, обімліти

Графік суєти

Два погляди

Для чого марно тратити слова

Дорогою з магазину

Зажурились думи. Журавлями...

Згрібаю з душі голіруч жар і попіл…

Йосип

Крізь втому буднів просіває день

Крила натхнення

Крок перемоги

Маскарад ілюзорності

Мелодії часу

Ми створили уявне небо

Миті одвічного

Мить каяття

На перехресті доль людських скалічених

Напишу

Народилось життя. Заясніли рожеві світанки

Нестримно дні плинуть в роки

Осоння віри

Ото, незабаром приходжу!

Петро

Плекало серце мрії осяйні

Половіють жита...

Поцілунок вічності

Різнобарв'я долі

Силуети вічності

Слова із серця рвуться у політ

Слова, слова… Як мало їх у мові

Сонет коханому

Тишу шукаю — омріяну втіху

Торкнусь

Туга воскової сльози

У трепеті замріяної тиші

Усмішка Бога

Хай буде воля Твоя!

Храм

Я не стримаю сльози, бо стане каменем

Як мати…