"Вона вдивлялась в темні очі неба"

* * *

Вона вдивлялась в темні очі неба.
Питала скрушно: «Господи, чому
Твоєму Сину народитись треба,
Там, де немає прихистку Йому».

Вслухалась пильно в перший крик дитяти,
Стискала ніжно пальчики малі…
Отій, що дано небо обіймати,
Чомусь забракло місця на землі.

Не все вона тоді могла збагнути —
Їй не відкрився Божий задум весь.
Але в ту мить так мріялось почути
Всевладний голос з осяйних небес.

— Чому не відгукнулись на потребу? —
Гнітили серце болю шкарваші.
Вона ж в руках своїх тримала Небо…
Воно — тримало Всесвіт у душі.

Ольга Міцевська


Разработка веб сайтов

Акція

Буря за вікном, а в серці тиша

Від серця людини до Бога півкроку

Віднині вже рахуємо десятками

Веселка на віях

Високий у думки політ

Вона вдивлялась в темні очі неба

Всміхнутись, доторкнутись, обімліти

Графік суєти

Два погляди

Для чого марно тратити слова

Дорогою з магазину

Зажурились думи. Журавлями...

Згрібаю з душі голіруч жар і попіл…

Йосип

Крізь втому буднів просіває день

Крила натхнення

Крок перемоги

Маскарад ілюзорності

Мелодії часу

Ми створили уявне небо

Миті одвічного

Мить каяття

На перехресті доль людських скалічених

Напишу

Народилось життя. Заясніли рожеві світанки

Нестримно дні плинуть в роки

Осоння віри

Ото, незабаром приходжу!

Петро

Плекало серце мрії осяйні

Половіють жита...

Поцілунок вічності

Різнобарв'я долі

Силуети вічності

Слова із серця рвуться у політ

Слова, слова… Як мало їх у мові

Сонет коханому

Тишу шукаю — омріяну втіху

Торкнусь

Туга воскової сльози

У трепеті замріяної тиші

Усмішка Бога

Хай буде воля Твоя!

Храм

Я не стримаю сльози, бо стане каменем

Як мати…