Як мати…

Під «Плине кача» колихаю сина.
Сльоза солонить біль щемкої втрати.
«Живуть герої! — Вороги загинуть»…
Я ж на війну дивилася, як мати.

Душею руку вбитого «живого»
Стискала під «Герої не вмирають!»
Як за свого, вбивалась за чужого —
Для серця матері чужих дітей немає.

Стікала тихо по сльозі сльозина
На пелюшки мого тремкого щастя.
Чи вдасться вберегти тебе, мій сину,
Від грізних лап війни, а чи не вдасться?

Я плакала за мертвого «живого»
І за живих, приречених вмирати…
І не ділила на свого й чужого,
Бо на війну дивилася, як мати.

Понівечені мрії у молитву
Складала за героя й супостата.
Бо хто ще може цю війну спинити,
Як не вона — зчорніла з горя мати?!

Ольга Міцевська

Переглядів: 584


Разработка веб сайтов

Акція

Буря за вікном, а в серці тиша

Від серця людини до Бога півкроку

Віднині вже рахуємо десятками

Веселка на віях

Високий у думки політ

Вона вдивлялась в темні очі неба

Всміхнутись, доторкнутись, обімліти

Графік суєти

Два погляди

Для чого марно тратити слова

Дорогою з магазину

Зажурились думи. Журавлями...

Згрібаю з душі голіруч жар і попіл…

Йосип

Крізь втому буднів просіває день

Крила натхнення

Крок перемоги

Маскарад ілюзорності

Мелодії часу

Ми створили уявне небо

Миті одвічного

Мить каяття

На перехресті доль людських скалічених

Напишу

Народилось життя. Заясніли рожеві світанки

Нестримно дні плинуть в роки

Осоння віри

Ото, незабаром приходжу!

Петро

Плекало серце мрії осяйні

Половіють жита...

Поцілунок вічності

Різнобарв'я долі

Силуети вічності

Слова із серця рвуться у політ

Слова, слова… Як мало їх у мові

Сонет коханому

Тишу шукаю — омріяну втіху

Торкнусь

Туга воскової сльози

У трепеті замріяної тиші

Усмішка Бога

Хай буде воля Твоя!

Храм

Я не стримаю сльози, бо стане каменем

Як мати…