Вогники надії
Гіркий терзає душу дотик болю.
Хто втримає у серці крик розпуки?
Можливо, я сама руйную долю
І марно до висот здіймаю руки.
Хто відповість на всі мої питання,
Що день і ніч хвилюють кров’ю душу?
Коли скінчиться кам’яне ридання,
Плоди якого визбирати мушу?
Я не зберу, безсила, їх багато,
Заполонили серце, мозок, тіло,
Та вірю щиро і надіюсь свято,
Що те, чого я палко так хотіла
Колись здійсниться. І залишать круки
Мій світ, мою планету одиноку,
Розтане миттю твердий лід розпуки
І я побачу знов ріку глибоку,
На дні якої мої світлі мрії
Знайшли собі притулок серед казки,
А поряд з ними вогники надії,
Що Божої чекають ласки.
Лише Твоєї, Боже! Це спасіння!
Твоєї допомоги я благаю,
І знаю: мертве оживе коріння,
Життя якого вже давно чекаю.
Безцінний дар, що небо посилає,
Так легко загубити у дорозі…
А чи тоді хтось знову відшукає
Рятунок, що знайшов колись у Бозі.
Наталія Марценюк
Переглядів: 391
