Марії
1.
Мої думки метеликами мріють
Круг тебе день і ніч, круг тебе день і ніч.
А губи терпнуть, а слова німіють —
Поклич.
Прийду, не забарюся у дорозі, —
Схилюсь до вуст, схилюсь до вуст твоїх...
В палкій любові розпалити в змозі
Вогонь із криг.
Тобі у серце іскорки незримі
Колись, як в ніч, впадуть, як в ніч глуху,
Й думки твої зустрінуться з моїми.
На півшляху.
Минулого вже не згадаєш всує,
Себе — на глум, усіх — на глум.
Сердець єднанню наших передує
Єднання дум.
Які ми рідні! Важко зрозуміти
Безвір’я жах і холод на вустах...
Ти вже біжиш, аби мене зустріти,
Уся в сльозах…
2.
Відтворюю обличчя напівстерті,
Силкуюся згадати до розпуки...
Твої ж блакитні очі, ніжні руки
Закарбувались в пам’яті до смерті.
І голосу твого мінливі звуки
Пригадую, неначе поряд чую.
Всміхаюся до себе, розкошую...
І мир, і втіха — мов нема розлуки.
Між нами відстань дуже безпорадна,
Бо кожен раз в моїй палкій уяві
З’являєшся – красива і принадна —
І розсіваєш усмішки ласкаві.
Тягнусь до тебе, прагну поцілунку,
Та ти зникаєш — і нема рятунку.
Василь Мартинюк
Переглядів: 422
