Зрадливий херувим

Зрадливий херувим на серце шле печалі,
Навіює безвихідь почуттям,
Щоб думав я, що небеса зі сталі,
І став печаллю сам.
Я не піддамся смутку і журбі.
А ти своє лиши собі.

Він каже: «Ти слабкий, в тобі немає сили,
Тобі не досягти Господніх нагород».
Він хоче, щоби плив я до могили
За хвилями життєвих вод.
Та я змагатимусь, не здамся в боротьбі.
А ти своє лиши собі.

Або нашіптує: «Ти зовсім безталанний.
Даремно воду в ступі не товчи.
Він прийме спів мистецький, бездоганний,
Тож ліпше помовчи».
Звеличу Господа на бубні й на трубі.
А ти своє лиши собі.

«Ти, — каже, — так нагадуєш невдаху.
А прийдеш ще до гіршого кінця».
Мене зловити хоче в лапи страху,
Мов кицька горобця.
Носи свій страх на власному горбі —
Своє таки лиши собі.

Він кривиться: «Ти розігнавсь до раю,
Тому і не сподобався мені.
Для тебе я тепліше місце маю —
У пеклі, у незгасному вогні».
Господній я — і рай в моїй судьбі.
А ти своє лиши собі.

Василь Мартинюк

Переглядів: 181