Бабця
До бабки — бабця.
Погомоніти…
В кожної праця,
В кожної діти.
Сядуть рядочком,
Глянуть на руки…
Скільки тих рочків!
А вже онуки…
Так само пишні
Вишні у травні.
А долі пишуть
Листи прощальні.
Хтось вийде з хати:
«Агов, бабусю,
Там кличе мати!..»
Пасуться гуси,
Пасеться вітер,
Пасеться старість.
Отак сидіти —
Найбільша радість.
«Бабусю, рідна!»
«Іду, малече!»
А сонце літнє —
Рядком на плечі.
І позмовкають:
Так легше — мовчки…
Життя стікає…
Стільки вже рочків!..
В кожної праця,
Онуки, діти…
І час прощаться —
Днина в зеніті.
Лідія Меланіч
Переглядів: 451