Тобі
Твоя рука у мене на плечі,
Тепло очей квітневим сном розквітло…
О, я одна із багатьох катів.
Невже простив, омив палючим світлом?
Колись я упаду в наземний пил,
Мій дух до Тебе, милий Боже, злине…
Де зможу я узяти стільки сил,
Щоб зупинити сльози безупинні?
Фанатка сонця в тлінності свічі…
Ланцюжить страх, як металеві кліщі,
Твоя ж рука у мене на плечі –
Найменшої піщинки в світі вічнім.
Лідія Меланіч
Переглядів: 379
