Сніги
Сніги, сніги, метуть сніги,
Хурделить віхола, завоїть…
Твоїй душі болять гріхи
І світло рани не загоїть.
В Твоїй душі залізний цвях —
За мене серце кровоточить,
А я блукала по світах…
Безкрилий, вітром гнаний птах,
В Твої долоні падав, Отче.
Сніги… Сніги… Біліє дим
У снігопадовім безмежжі.
Лиш сіра я — я хвора тим,
Що в серці збудувала вежу
Зневаги, насміху, образ…
Я заслуговую на страту.
А Ти, Святий, Ти любиш нас,
І ніжно так, крізь вогкий час
Ізнов ідеш людей спасати.
Лідія Меланіч
Переглядів: 326
