Весільний диптих

Присвячую сім’ї Прокопенків

Їм дощ осінній проспівав: «Амінь!»,
Рушник двокриллям на дорогу вивів…
І поцілунком впала золотінь
На зло хрипливо-відчайдушній зливі.

Для них звучав, як вперше, Мендельсон…
Рука в руці, серця в єдинім ритмі
Випереджають щастя: «Дивний сон…»
І сліз акорди падають на рими.

Ідилію не руш! Повік не руш!
Життя і так, як океан, солоне…
Застигла мить у поєднанні душ,
Розмита тим, що на щоках холоне…

ІІ

А молодість аж в скроні п’янко б’є,
Вирівнює стежки в одну дорогу.
«Кохання є! – кричить. – Погляньте, є!»,
Вінчає сонцем на долонях Бога.

Є біла сукня, вмочена в блакить,
Є безкінечні кола двох каблучок…
Вони готові світ в руках носить,
Аж поки смерть їх душі не розлучить.

Вуста в уста, і «Так» в буденність днів…
Вуста в уста і «Так» на віки вічні…
Два лебедя в життєву дійсність снів
Несуть на крилах незгасимі свічі.

Лідія Меланіч

МЕЛАНІЧ Лідія