«Колючу зиму всує не суди»

*   *   *

Колючу зиму всує не суди,
І не вклоняйсь, як ідолові, літу.
Лукавий час катком туди-сюди 
Розтринькаєш та й — продавайсь зі світом...

Тут юний сад уже тобі не друг 
(Чи їстимеш з його цвітіння плоду?)
Бо рве безжальний вітер все навкруг: 
Важенні хмари, листя, мрії, вроду...

Чи є якась опора, чи бодай 
Якесь осердя, що стліва не дуже?
Що глибше в час, то більшає питань,
Що ближче край — боязкіше за душу...

Я автором цих слів не мала б буть,
Якби не дивний привілей щ сказати:
Є вихід! Є незмінна Вічна Суть.
Лиш не переставай її шукати!

Лариса Мельник


Разработка веб сайтов