Миті одвічного
Думку до думки, і слово до слова,
Мов намистини, нанизую знову.
Та описати буваю не в силах
Посмішку неба красиву-красиву,
Чисту пелюстки сльозу на світанні,
Пісню зірниці тремтливо-печальну,
Спрагу проміння, що сяє в зеніті, —
Хоч це всього лиш одвічного миті.
Миті величні, що серце бентежать,
У таїні неосяжно-безмежній
Дивно постали, як світу основа,
З думки Творця, за Святим Його словом.
Розумом їх осягти не беруся —
Небу у відповідь тихо всміхнуся…
Думку до думки зберу по краплині
Й виллю у слово — подяки й хваління.
Ольга Міцевська
Переглядів: 347