Прагну неба
Від себе повертаюся до себе.
Блукаю від чекання до борні.
А десь далеко бовваніє небо,
Вдивляючись у вічі не мені.
Не жевріє надією світання,
Не вабить зоряниця у політ.
Любові крихти, може, вже й останні
Стисну, мов грудку рідної землі.
Мені її ще так багато треба,
А я тримаю крихти, наче дар...
Шукаю неба! Прагну, прагну — неба!
Себе в собі приношу на вівтар.
І з попелища воскресаю знову
Ясним світанням зоряних надій,
Як синь небесна, зіткана з любові,
Увись здіймає дух безкрилий мій.
Ольга Міцевська
Переглядів: 384
