Туга воскової сльози
Застигла сльоза...
Самотня... Воскова...
Щоб стекти, їй забракло вогню,
і горіння — щоб влитись
у потік вселюдської печалі...
Воскова... Самотня... Застигла
на повіках душі. Й не змовкала...
Боліла... Хотіла пролитись
у тугу чи пісню... Та марно.
Зостався лиш сум.
Зловіщий... Холодний...
В невір’я закутий... Восковий...
І вона...
Не одна — їх багато —
воскових... Твердих... І —
самотніх...
Воскові сльози... Восковий біль...
Восковий сум...
Воскова душа
ледь тепліє в глибинах єства
і безмовно благає: «Вогню!»
...О, тільки б не стати їй каменем.
Ольга Міцевська
Переглядів: 316