Під скибу часу
Під скибу часу тіло упаде.
Однак душа змиритись з цим не зможе:
У мить розлуки, що за цим гряде,
В обжинках літ вона — зернина Божа.
Господь ретельно виважить зерня,
І вітер правди однесе полову…
І Ангел, що тебе охороняв,
Тобі відкриє Істину і Слово.
В десниці Божій — Ти і цілий світ, —
Життя земне оплакане зітреться:
То для живих дається Заповіт,
А Вищий Суд — душі, що вознесеться.
На землю падав березневий сніг,
Твоїм прощальним поглядом зігрітий,
Що стер сльозу останню із повік..
Якби він міг, якби міг говорити...
Він дозволу ні в кого не питав,
Хоч теплим був і ніжно-сумовитим,
Як Ангел твій на небо відлітав,
Щоб перед Богом душу відмолити.
Пишук Марія
Переглядів: 420
