Стою я перед Вічності дверима…

Стою я перед Вічності дверима:
Ключі забрали — виходу нема.
В душі, як в чаші, — пристрасть незборима,
А за порогом — темінь і зима.

Гіркі ридання груди розривають:
І час пропав, і зник новий міраж...
Коли в житті найближчі підставляють,
У кут глухий веде такий віраж.

Хоч кажуть, що безвиході немає:
Хто стукає, то тому одімкнуть...
А страх зміїну голову здіймає, —
Пливуть в очах туман і каламуть.

Закриті двері чи кінець дороги? 
Таємне явним стане в ока кліп...
Ми всі живі і ходимо під Богом,
Та кожен сам несе свій хрест і хліб.

Шматує холод ще тремтяче тіло:
Є Мертве море в кожному із нас... 
Ключами Доля знов забрязкотіла: 
Це — крок у Вічність чи у інший час?

Пишук Марія

Переглядів: 46


Разработка веб сайтов