«Ген за обрієм сонце сховалось»

*  *  *

Ген за обрієм сонце сховалось,
Мов розпечений жар, стало небо,
І на заході бачу, здавалось,
Догораючий день…Та не треба

З ностальгією в слід поглядати.
Він пройшов — і уже не вернеться.
Боже, дай мені сил пам’ятати,
Що життя один раз лиш дається,

Щоб його не дарма прожити!
Відкриваю я Біблію знову…
Боже, дай мені сил дорожити
Твоїм вічним, священним словом.

Хочу пісню про Тебе співати.
Ти відкрив мені вуха та очі.
Хочу тим про Тебе розказати,
Хто у темряві грішної ночі,

Хто не знає, що прийде година —
Й Слово Боже з Землі забереться
І так само, як ця ось днина,
Кане в вічність — й не повернеться.

Тоді пізно вже каятись буде…
Хоч кругом буде плач, гіркі сльози,
Закують в льодяні брили —груди
Людські душі невір’я морози.

Знов свої я згинаю коліна
І в молитві до Бога лечу:
«Хай же світ і моя Україна
Приймуть в серце Тебе», — шепочу.

Поки змогу для них ще даруєш,
Пошли, Боже, їм дух каяття.
Вірю я, ці благання Ти чуєш 
Й багатьом даси вічне життя.

Ген за обрієм сонце сховалось,
Гори й ліс уже темрява вкрила…
Я до Бога політ свій звершаю
На надійних молитви крилах.

Ігор Попович


Разработка веб сайтов