Ранкове диво
В час, коли на небі сонце сходило
І вітри принишкли, відгули,
Я завмер, аж зупинився з подиву —
Раптом абрикоси зацвіли.
Прямо у повітрі намальовані,
Невимовно гарні, молоді,
Так рум’яно щедро обціловані
Юним ранком, сповненим надій.
Ще й синичка, від краси розгублена,
Дарувала їм свої пісні.
О, напевно, що була залюблена,
Як і я, в це диво навесні.
Хто створив картину цю удосвіта?
Сам себе на думці я ловлю.
І від щастя промовляю: «Господи,
Я Тебе понад усе люблю!».
Сергій Рачинець
Переглядів: 518
