Духа Святого прагну
Осінь… І пада листя.
І так уже безліч літ.
Вчора, а не колись там,
Жовтнем сурмили в світ,
Зводили барикади
Кликали знов і знов,
Щастя людського ради
Йти проливати кров…
І проливали часто,
Йшли в Соловки за ним.
Дивне, мабуть, те щастя:
Вже не батьки — сини
Марно його шукали,
Вірили в чудеса…
Осінь мене торкає
Листям і кличе в сад.
Світла така, врочиста
Тиша, ще й листопад,
Вчора, а не колись там,
Жовтню був, як брат.
В серці жила спокуса —
З ним досягну надій.
Але зустрів Ісуса —
Все зрозумів тоді:
Як же я так без Нього
Шлях цей земний пройду
Через тривог облоги,
Злої неправди дух?
Хоч при здоров’ї ніби,
Тільки працюй і їж…
Все ж не єдиним хлібом
Жити, як жив раніш.
Справді, спокуса сильна
Щастя легке знайти.
Ти вже, Господній Сину,
Слабість мою прости.
Духа Святого прагну —
Дай мені для життя,
Щоби тепер по праву
Бути твоїм дитям.
З Ним не боюся стріти
Того, хто спокуша,
Всі його гострі стріли
Спалить моя душа.
О, чи ж бо раз без Тебе він
Звабити все волів,
Й нині ревучим левом
Ходить ще по землі…
Не відступись від мене,
В пору тяжку згадай.
Духом Твоїм натхненний
Славу Тобі воздам.
Сергій Рачинець
Переглядів: 494
