Ісус
Він якось так невимушено й просто
Відмовився, попри своїй біді,
Від всемогутності і чудотворства,
І став земним, воістину, тоді.
Здавалось, ніч Йому остання буде,
Поза якою — смерть і небуття.
А Всесвіт був холодним і безлюдним,
І тільки сад став місцем для життя.
А Він, Ісус, крізь темряву заснулу,
Здіймав свій погляд в небо без кінця.
О, щоб ця чаша смерті обминула,
Усе палкіш благав Свого Отця!
Не спав Ісус, лишалися години,
Коли слова підтвердяться святі.
І Він, Христос, у образі людини
Розкине в муках руки на хресті!
Розкине так, щоб людство обійняти,
Його в Своїй любові зберегти...
О, як важливо нині не проспати,
І нам до Нього, Сущого, прийти!
Він кличе нас на сонячну дорогу,
В ім’я безсмертя нашого й майбуть...
Вже скоро час, коли на Суд до Нього
Із темряви століття попливуть!
Сергій Рачинець
Переглядів: 3
