Нагірна проповідь
Стояли перед Ним усі, як діти,
А Він до них неквапно промовляв,
Давав науку, як на світі жити
І як прийти до Бога — наставляв.
«Блаженні вбогі...» — говорив Він людям,
А їм було, напевно, невтямки,
Що з мук Його, журби гіркої в грудях
До них прийде спасіння на віки.
Його вінець — понад усі корони,
У слові підійметься до зірок.
А в смертний час проллються краплі крові —
Оце Йому відплата за урок.
І каятись не буде, що з любові
За грішний світ піде на ешафот.
В очах його змаліє перед Богом,
Але за це — ніяких нагород.
На третій день воскресне — всім на подив...
Мого життя невтолена жаго,
Спитай душі: невже й вона сьогодні
Не чує Слова Істини Його?
А Він — той самий. Вже, напевно, час нам
На світло Боже вибратись з пітьми.
Для кожного Ісус — тепер сучасник,
З Його любові народились ми.
З надією прямуємо у завтра,
Ніхто її не вбив, не задушив.
Його життя — то невгасима ватра,
Що гріє нас і світить для душі.
У кожний звук, у кожне Його слово,
Попри тривоги наші й суєту,
Прислухаймось, почуймо в Його мові
Оту Нагірну проповідь святу.
Нехай не буде серце в нас лукавим
Перед стражденним Господа лицем, —
Воздаймо в нім Христу живому славу,
Бо чим іще віддячимо за це?
Сергій Рачинець
Переглядів: 707
