Народження Христа
Душа величала Господа
(Лукавити — ні, не вміє),
А потім неквапним поступом
На перепис йшла Марія.
Шукала притулку з Йосипом,
Вже вибилась з сил останніх.
Нарешті, сердечно хтось: «Просимо —
Поміж тварин, у стайню...»
Уважно очима ясними
Дивились воли, ягнята, —
І на солому за яслами
Лягла вона спочивати.
Згадала, сповита тишею,
Той перший у чреві порух
І ангела, сповістившого,
Що матір’ю стане скоро.
Як з радістю неприкритою
Сестрі про це говорила,
Як плід берегла молитвою,
Згадала і Гавриїла.
Смеркало, вже зорі роїлися,
Мов бджоли, у високості,
А поміж них там виднілася
Одна, як чудесна гостя.
То Бога-Отця посланниця
Уся мерехтіла світлом.
О, знала вона, що станеться
Найбільша, подія в світі.
А в місті всі спали без просипу,
Не спала лишень Марія.
У велич Всевишнього, Господа
Ця ніч, що вляглась, повірить.
Бо раптом ген Всесвіт-велетень
Тварини, трава, дерева,
Марія — відчули трепетно,
Як рветься на світ цей з чрева.
І Діва, як в сонячній повені,
Просяяла — диво з’явилось:
«В мені Його серце видзвонює!
В мені Його очі відкрились!»
Здававсь не дитячим голосом
Той крик, як життя ознака.
Повітря, прогіркле повністю,
Вдихнув, а тоді — заплакав.
І більше ставало золота
У німбі, що так розквітнув.
Ніжніше схід сонця вдосвіта
Її осявало світло.
Марія, як жінка, стішилась —
Щаслива була й красива.
— Хвалу воздаю Всевишньому! —
Сказала, узявши Сина.
Сергій Рачинець
Переглядів: 562
