Пілігрим

Безкінечні його дороги —
Кличе в мандри гріховний світ,
Тож не дивно, що взуті ноги,
А лишається босий слід.

Не знайтись йому, не згубитись
В далині, де нові світи,
Від порогу свого відбитись,
А до іншого не прийти.

Від Адама, від Авраама
В пілігрима життя одне:
Як би стежка не слалась прямо,
А закрутить, в спіраль загне…

Він залишиться сам собою,
Хто б і як його не судив,
Привітає тебе з любов’ю
І живої подасть води.

Лиш про себе тобі — нічого,
Власну долю не журить, ні.
Звідкіля він іде й до кого —
Так і лишиться в таїні.

Що дізнаєшся в пілігрима,
Що у мандрах не знає меж?
Навіть Бог його — теж незримий —
Значить, в душу не зазирнеш.

Звідкіля ти, мій друг?
Здалека. А надовго, скажи?
На ніч.
Завтра знову, чи дощ, чи спека,
Дню новому піде навстріч.

Не шукає для себе спокій
Серед тисяч земних доріг,
Все одно він прийде крізь роки
На залишений ним поріг.

Скільки пам’яті він потратив,
Спив надмірної гіркоти?
Та його не признають братом
В ріднім домі його ж брати.

Хто для них він насправді буде?
Що не ворог, то видно й так.
І не Каїн, і не Іуда…
Хто б не був — все одно чужак.

Він помре — лиш плакучі верби
Припадуть до його чола,
Підніметься душа у небо,
Бо не грішна таки була.

Хай лежить земля у задумі
На безсонних його путях.
Проросте полиновим сумом
Навесні його тлінний прах.

Я сьогодні пишу про нього,
Бо і сам уже — пілігрим…
Йду з любов’ю щодня до Бога —
Хочу бути довічно з Ним.

Сергій Рачинець

РАЧИНЕЦЬ Сергій