Віра
У неї завжди — безліч протиріч,
Що й говорить про це нема потреби.
Її не пояснити так, як річ,
Очима не розгледіти, як небо.
І все ж таки — в тобі вона жива,
Попри усі безладдя і тривоги,
Росте, мов крізь бетонну твердь — трава,
І невідомо — звідки і від чого.
Вона — твоя і більше нічия.
Храни її, не погаси в негоду, —
І, як ріки стрімкої течія,
Здолаєш всі життєві перешкоди.
Храни її з любов’ю кожний день,
Якщо вона від Істини святої, —
Колись тебе у вічність приведе,
Де сам Господь-Владика на престолі.
Сергій Рачинець
Переглядів: 122
