В’їзд в Єрусалим
А Він сидів, гора Оливна,
Долини простір перед ним.
Була ця мить для Нього дивна, —
Внизу чекав Єрусалим.
Про що Він думав, ясновидець?
Ніхто не знав цього, на жаль.
Перед очима — неба ситець,
А на душі лягла печаль.
Сльоза скотилась на обличчя,
Гірка й солона, наче сіль,
Він знав, Він чув, Його там кличуть,
І на осля небавом сів.
Як і належало по сану,
Його стрічали, як царя,
Лунали оклики: «Осанна!»,
А Він — мовчав, не докоряв.
І віття пальмове під ноги
Йому стелили, як царю,
А Він, живий посланець Бога,
Зі злом земним ішов на прю,
Щоб жало вирвати у смерті,
Задля безсмертя на Землі.
І стерти в грішних риси вперті,
Які були на їх чолі.
Прорік тоді: «Єрусалиме,
Зніми темряви пелену,
Чи ж не вони, ці люди з Риму,
Мене невдовзі розіпнуть?!».
Враз ніби камінь ліг на душу,
І біль пройняв Його наскрізь,
І Він заплакав знову скрушно —
Той біль гасив у краплях сліз.
Сергій Рачинець
Переглядів: 3
