Коли у серці буря

Коли у серці буря неспокою
І радість враз віднесла течія,
Лиш небо чисте-чисте наді мною, —
Я чую голос: «Дочко, ти — Моя!»

А сльози по щоках, немов росинки...
Не очі плачуть, це душа моя.
Любові Божої не варта я й краплинки...
Та голос той же: «Не покину Я...»

І небо нахиляється ще нижче,
Мене вкриває крилами блакить.
Даремно вітрюган осінній свище,
Мій Бог зі мною, мій Господь не спить!

Я з Ним зумію шлях свій подолати,
Я все одно ввійду у небеса.
О, Він навчить, як рук не опускати,
З моїм Христом я вірю в чудеса.

Ми з Ним удвох минемо небезпеку,
Здолаєм перешкоди кам’яні.
А небо близько, пристань недалеко — 
Ісус вінець простягне там мені.

Ну а сьогодні хай бушують хвилі,
Нехай дощі проллються затяжні.
Коли мої ослабнуть знову сили,
То небо промовлятиме мені.

Олена Романішина

Переглядів: 35


Разработка веб сайтов