«Мої мрії, немов зорепад»

*   *   *

Мої мрії, немов зорепад.
Не впіймати їх в ніжній блакиті.
Розливають п'янкий аромат,
Як троянди у пишному цвіті.
Що несуть вони стрімко увись,
Розправляють орлиннії крила,
То стрілою летять знову вниз
Й майорять їхні в морі вітрила.
В них одна лиш, єдина мета —
Рідний край, прабатьківська колиска,
Де шумлять, колосяться жита
І схиляють свій колос так низько.
Де чарують каскади зірок,
Де лунають мелодій акорди,
Коли перший, невпевнений крок
Немовля робить з мамою гордо.
Де шумлять, розмовляють гаї,
Де вінками сплелися жоржини...
І, мов, манять в обійми свої
Сплячі пагорби, луки, долини.
Та змовкає враз музика гір,
Тихий шелест від м'яти й живиці.
І засліплює сяєвом зір,
Коли сходить ранкова зірниця.
Ні, не згасне, не зникне любов
До коханого, рідного краю,
Бо немає чарівніших мов,
Як вкраїнська, що піснею грає.
Я бажаю, я прагну й молю,
Щоб мій край процвітав щохвилини,
Щоб Господь Україну мою
Захистив від нещастя й руїни.
Щоб палав в нас любові вогонь,
У серцях не згасала надія.
Хай тепло українських долонь
Кожну душу підніме й зігріє.
Хай квітує батьківський наш сад,
Хай чарують ліси і долини.
Мої мрії, немов, зорепад...
Всі про тебе вони, Україно!

Олена Романішина

Переглядів: 442


Разработка веб сайтов