Чекання
І знову мороз, не здається зима,
Розбілена сивим туманом.
Сердита, колюча, продута сама
Холодним сирим вітрюганом.
В душі прохолодно, неспокою щем.
До серця мого — перемети.
Пролийся в морози весняним дощем,
Озвися, мій Господи, де Ти?
Дивлюсь догори, ждучи бажану мить,
Та небо високе й далеке…
І лиш на даху сиротливо стоїть
Гніздо, що лишили лелеки.
Чекають пташки і земля, і поля,
Що зникне холодна облога.
Надіюсь і вірю, молюся і я,
Чекаю утіхи від Бога.
Володимир Сад
Переглядів: 509
