Мамина зима
Знову мама до вікна припала.
В невеликій шибці — цілий світ.
А надворі віхола кружляла
Спомином тривожних давніх літ.
Мамо! Мамо! Там лиш сніг по полю
Й сумно плаче вітер, як скрипаль.
Може, нелегку жіночу долю
Бачиш крізь засніжену вуаль.
Бачиш свою молодість журливу.
Бачаться всі діти, ще малі,
Як їх піднімала терпеливо,
Як білила одяг у золі,
Як сушила сіно за ставами,
Як пекла хліби на черені,
Як щодня удосвіта вставала…
Нам крізь сон лиш чулися пісні.
Не вернути, мамо, вже нічого.
Та й чи варто повертать назад?
Не суди минуле надто строго,
Ще ж цвіте наш яблуневий сад.
Ще живе коріння родоводу:
Діти, внуки, правнуки малі
З батьківських криниць черпають воду
І несуть надію на крилі.
Відійдеш від шибки, ненько-мати.
Ой літа, безжалісні літа!..
Й будеш довго фото розглядати,
Ти на ньому — гарна й молода…
Володимир Сад
Переглядів: 587
