Не стихає у серці біль
Не стихає у серці біль.
По-зимовому сонце світить…
А думок у душі заметіль,
Як на рану відкриту сіль:
Чи прийдуть до Господа діти?
Так недавно були малі…
Босоніж — дитинства стежками…
Забирали роки журавлі,
Залишаючи в серці жалі,
Лиш печаль — до ніг пелюстками…
Покидали рідне гніздо,
Дужі, впевнені — сильні крила.
Про біду не думав ніхто.
До батьківського серця місток
Гордовита байдужість вкрила.
Світ широкий зустрів «як слід»,
Розпростерши обійми смерті.
Скуштували гріховний плід,
Закрадався у душу лід —
Не спинитися в круговерті.
Пригадалось рідне село,
У диму яблуневім хата…
Душу спомином обпекло:
Там ставали ми на крило
Й берегла молитвами мати.
Материнська молитва ще
Клопотанням у вись гордливо…
Не одна ще сльоза стече,
Переллється в батьківський щем:
Боже! Будь до них милостивим!
Бо поглине жорстокий світ
І нову шукатиме жертву.
Опаде молодечий цвіт,
І безчестя юначих літ
Все оберне в надію мертву.
Повертайте з чужих полів,
Вас чекають оселі неба.
І як з вирію журавлі
До своєї летять землі, —
Вам до неба летіти треба.
Тільки віра туди веде.
Хоч противник лютує грізно,
Та надія рветься з грудей:
Нам спасати своїх дітей
Разом з Богом іще не пізно!
Володимир Сад
Переглядів: 465