Храм
Я був свідком, як на початку шістдесятих років
XX століття ум. Володимирі Рівненської області
руйнували чудову історичну пам'ятку.
Він стояв приречено похмурий
Ув оточенні засмучених дубів,
А поодаль люди у зажурі,
У яких ще дух не зачерствів.
Переніс воєнне лихоліття,
Витерпів важкий наруги день.
А тепер дуби зеленим віттям
Хочуть захистити від людей.
Храм сьогодні мають розпинати
Привселюдно, як Христа колись.
А страшні теперішні пілати
Нишком вмили руки, що тряслись.
Раптом — вибух. Задрижали мури,
Защеміло серце, біль в очах.
І прекрасний твір архітектури
Зараз перетвориться на прах.
Зойкнув храм, на мить піднісся вгору,
До блакиті, далі від злоби...
І безсило впав. Навколо горе
Й купа цегли. Плакали дуби.
Плакали і люди. Витирали
Рукавом небесну синь з очей.
І прокльони слухали вандали:
Їм не днів бажали, а ночей.
От і все... Гірка й болюча драма...
Тільки сизий дим зі свіжих ран...
Через кілька літ на місці храму
«Возведуть» дешевий ресторан.
Він стоїть, та завжди чимось хворий.
Йдуть роки, немає вороття.
А дуби простерли віття вгору,
І чекає небо каяття.
Бережім свої сердечні храми
Від наруги ворога душі.
Господи, пребудь довіку з нами.
Сохрани від зла, гріха та лжі.
Володимир Сад
Переглядів: 551
