«Як не хочеться, щоб пустоцвітом»
* * *
Як не хочеться, щоб пустоцвітом
Тріпотіла і скніла душа.
Й не плелась сиротою по світу,
Й не просила черствого коржа.
Бо вона зі шляхетного роду,
Не придворний паяц-скоморох.
І нетлінну святу нагороду
Піднесе їй не цісар, а Бог.
По землі, що хитається п’яно,
Пронести нам ще треба свій хрест.
Поміж зорі, крізь терен, тумани,
Через пагорби втомлених верст.
Прийде час і, здолавши утому,
Я душі своїй тихо скажу:
Ось і все. Ти добилась додому,
Перетнувши правічну межу.
І настане омріяний день.
Мені браму відчинить Едем.
Володимир Сад
Переглядів: 692
