Чи любиш ти Мене?
Я жив, здавалося би й вірно,
з життя прогнавши все брудне.
Та голос, тихий і покірний,
спитав: «Чи любиш ти Мене?»
І я упевнено та чітко
сказав: «О, Господи, люблю!
Кажу це щиро і при свідках
бо ж Ти — як якір кораблю.
Бо ж Ти вирівнюєш невдачі,
благословляєш без кінця.
Коли від болю і заплачу,
Ти витреш сльози із лиця».
Я знову впевнено дорогу
долав у далеч вогняну…
І раптом впав… І знову голос
промовив: «Любиш ти Мене?»
Моя упевненість пропала…
Та все ж: «Люблю… — я проказав. —
Хоч сили, Господи, так мало,
та Ти ж не раз допомагав».
Іду вперед. А сили тануть
І знов падіння, знову крах…
Чи знов піднятись сили стане?
У жмені — глина, в думці — страх.
І бачу — Бог схиливсь в болото.
Дав руку: «Встань, це промине…»
І знов, здавалося би всоте,
спитав: «Чи любиш ти Мене?»
Лише тоді в душі розбитій
збагнув, як Господа любить:
за Ним іти, для Нього жити
і Ним темряву освітить.
Сергій Сапоненко,
переклав з російської Юрій Вавринюк
Переглядів: 4
