«З останніх сил пульсує в небі зірка»
* * *
З останніх сил пульсує в небі зірка,
Ще мить одна – і зникне назавжди…
І прикро їй, і боляче, і гірко,
Що вже не віднайдуть її сліди.
Не гріє промінь, і не ті вже сили…
Ні, це нічого: смерть їй не страшна –
Вона ж усе, що лиш могла, зробила,
Та вже не усміхнеться їй весна…
Вона ж палала, сяяла, горіла,
З планетами водила хоровод.
Тепер немає їм до неї діла –
Своїх є досить в кожного турбот…
Але чому? Чому ніхто не втішить?
Чому самотня? Скаже хтось чи ні?
Лиш лине в темряві космічна тиша,
І плач зорі їй в унісон бринить…
Нехай мовчать галактики простори…
Хай під пером чорнішає папір…
Усі ми в цьому світі, наче зорі,
Пульсуємо журбі наперекір.
І шаленіє у безмежжі горе,
І самоти розширюється вир…
Летімо, друже, в небо неозоре,
Щоб серцем приголубить сотні зір…
Микола Савчук
Переглядів: 403
