«Чомусь у житті трапляються трагедії»

*   *   *

Чомусь у житті трапляються трагедії.
Хтось помирає у 18.
А хтось ніби й не живе. 
Бо не вміє.
Бо лише витрачає дні, так і не почавши жити насправді.

Хочеться спитати Бога, як воно все вгорі вирішується.
Чому нині прощаємося зі студентом, якому 18 і він був повним життя, планів і мрій?
І за ним плачуть ще не одна сотня тих, хто раптом зрозумів, що смерть не дивиться у паспорт.

Але десь приблизно знаю відповідь: не роки визначають цінність життя.
Визначає те, чи живу, чи просто трачу дні.
Чи несу щось добре, чи лише використовую?
Чи я вмію любити, чи лише чекаю любові?
Чи бачу інших, чи чекаю, аби лише мене помітили.

І ще тисяча подібних запитань.
Бо в житті так багато людськості, а так мало людяності.

Хочу жити так, аби ні про що не доводилося жаліти.
Ні за зроблене.
Ні за незроблене.
Хочеться прожити життя до дна.
До дна радості, любові і справжності.

Живіть.
Бо смерть не дивиться у паспорт.

Антонія Зоряна Шелепило

Переглядів: 51


Разработка веб сайтов

Ісусе Ти Слово сказане так тихо

Бог вірний надійний непохитний

Боже Ти став слабким

Вірити насправді важко

Виходити з гробу дуже корисно

Господи носишся зі мною…

Господи так мало сили аби йти вперед

Господи Ти одним словом створив світ

Господи я поскладала Тебе в коробочки

Доки я слухаю свій страх

Досвід Твоєї любові

Любов торжествує коли її потребують

Можна жити у полоні своєї сили

Не стати копією

Неканонічне Царство Небесне

Поки живий треба дихати на повні груди

Ранами Твоїми ми вилікувані

Розуміти Тебе з півслова

Скажи мені Боже як молитись до Тебе

Тебе любити своєю мовою

Ти котрий добрий до невдячних і злих

Хочу бути маленьким згусточком світла

Читай мої сльози як літери

Чомусь у житті трапляються трагедії

Що можна робити паралізованому

Я плачу, а Ти посміхаєшся

Я просто дякую Тобі

Я скучила скучила скучила за Тобою