Різдво під мікроскопом
Зменшивши свою Божу велич
До масштабів немовлятка,
Дивишся на мене Божим поглядом
Крізь людські зіниці.
Ставши таким крихітним,
Щоб поміститися на двох долонях,
Тепер можеш заховатися у моїх обіймах.
Ти став таким малесеньким
Від величезної любові.
Став таким безпомічним,
Щоб не злякати мене.
Став таким простим,
Щоб я збагнула Твою любов без слів.
Ти залишив небо заради мене,
Щоб я не залишилась без неба і без Тебе.
Ти, котрий сотворив материнство,
Скоро вперше назвеш Мамою людину.
Ти слухатимеш її колискові та казки.
Можливо, колись перекажеш їх у притчах.
Ти бігатимеш, як кожен хлопчисько.
Може десь розіб’єш коліно.
Ходитимеш до школи.
Ставитимеш безліч запитань.
Може навіть отримаєш двійку.
Шукатимеш друзів.
Втрачатимеш їх.
Шукатимеш, Хто Ти і для чого тут.
Аж поки не почуєш голосу Батька там, над Йорданом.
Ти стільки всього досвідчиш через свою людськість, у яку зодягнувся,
Щоб мене одягнути у свою божественну любов.
Така велика ціна.
Бо Ти великий Бог.
Твоя велич — не лише у Твоїй могутності.
Твоя велич у тому, щоб залишити свою велич задля нас, маленьких людей.
Задля нас Ти прийняв кожен досвід болю і втрати.
Кожне різке слово, сказане нами.
Кожну зраду від кожного юди і петра.
Кожну недоспану ніч, яку проводив у розмові з Татом.
Бо не міг не бути з Ним близько.
Вчив нас бути з Татом близько.
Ти все віддав, лиш би ми Тебе прийняли.
Від колиски до гробу, від пелен до плащаниці Ти думав про нас.
Навчи мене так само думати про Тебе...
І любити Тебе усією любов’ю, на яку спроможна...
Антонія Зоряна Шелепило
Переглядів: 157
