Симеонове

На руки із труду лягає предивності яв...
Жива... Де й подівся роками твій збираний досвід...
Хіба це можливо? Та ти б тут таки не стояв,
Якби не злеліяв у серці запалений посвіт...
Якби не спирався на віри промінчик нагий,
Якби всякий подих в собі не присвячував Богу,
Не бачив би нині, як світить у душу Живий,
Яка несходима Його вже чекає дорога.
А поруч ось сяє предивною благістю Та,
Що Всесвіт колише, сповитий в нетворене Світло.
Меч болю прийняти готова... Свята простота...
Крізь втечі і втрати з любов’ю-спасенням для світу.
Твій погляд старечий вже бачить розквітлі сади,
І усміх крилатий, що знявся з надвічного болю.
Пускаєш, Владико... Я чую те, мирне, «іди»...
Прийшов вже Господар, що жниво збиратиме в полю...

Галина Сливка

Переглядів: 34


Разработка веб сайтов