«На сонну землю небо сипле сніг»
* * *
На сонну землю небо сипле сніг.
Стоять дерева в хутрянім убранні.
Хтось білизною сірість переміг,
щоб нам потішить око на світанні.
Ураз змінився звичний хід думок.
Піддавшись спішно ритму снігопаду,
ми мимоволі стишуємо крок,
у диві цім шукаючи відради.
Усе в собі з’єднала білизна.
Немає в ній придуманих кордонів.
Наш хворий розум вже давно не зна,
цих,чистим снігом писаних законів.
Цей світлопад завісу припідняв.
І сніг уже не даність, а потреба.
Здається, він собою поєднав
зболілу землю з чистотою неба.
І відчуття, що то уже й не сніг,
а вічності турботливі долоні
нам благодать посипали до ніг,
щоб нас розважити в земнім полоні.
Тетяна Свірська
Переглядів: 39
