«Під розлогим куполом неба»

*  *  *

Під розлогим куполом неба,
в буйстві зелені у садах
зріє темрява, як потреба,
і гніздиться містичний страх.

Із густого чортополоху 
проглядає незримий кат,
сіє сумніви і тривогу,
нищить люд без ножа й гармат.

Розповзається мряка сіра,
непримітна орда німа.
Тут своя, нерушима віра,
тут живому місця нема.

Все змішалось і закрутилось,
зав’язалося і сплелось,
заспівалось і закадилось,
задзвенілось і… прижилось.

Звично й любо. Чи то ж не нами
освятився на царство гріх? 
На покуті під образами
нині властвує оберіг.

Не піднімем очей до неба,
не дозволить густа пітьма.
Та й кому це насправді треба —
н е п о д і б н и х майже нема.

У купальську нічку байдужу
поєднались гріхом хмільним,
спепелили серця і душі
древнім колесом вогняним.

У рубцях і злиденному руб’ї
розганяєм містичний страх —
хто у стрільбищах, хто в гульбі,
хто з кадильницею у руках.

Тетяна Свірська


Разработка веб сайтов

Бог приходить у тиші

В маленькій колисочці серця

В світі ділків і прагматиків

Говорила душа — я почути не вміла

Донечці ("А ти іще малесеньке дитя")

З недавніх пір мене гнітить видіння

За слова, що змовчали і слова, що сказано

Заглянути за грози і вітри

Замало буде просто почуттів

Затісно думкам у слові

Згадаймо, що в любові Божа суть

Здається, мить — і віднайдеться слово

Кажуть, знову зими не буде

Коли опускаються руки

Кружляє сніг, ховаючи дороги

Лише пів-подиху — і зацвітуть сади

Мені, насправді, небагато треба

Молитва ("Лиши мені хоч спогади")

Молитва ("Хоч на хвилину відчини ті двері")

Молитва («Боже, навчи мене в темряві»)

На сонну землю небо сипле сніг

Налаштуємося на тишу

Не варто говорити про сумне

Не придумуй собі героїв

Неіснуючими стежками

Під розлогим куполом неба

Сірий німотний день

Серед вогнів реклами

Стихло літо. Потомились трави

Так незвично і так забуто

Так переконливо дзвенить з усіх сторін

Творилася душа у муках і безсонні

Ти забери мене із цього дня

Ти, безперечно, відав той кінець

Ти, Господи, дав відчуття такі

Треба, врешті, научитись жити

У кожного своя здобута правда

Хай сповідається душа в відкритім полі

Чарівні спалахи душі

Чи заблукалі, чи блудні?

Щось інше, ще незнане та стрімке

Я зустрічаю новий день — надію

Як віддавати, то усе

Як мало ковточка тиші!

Якби ту радість докупки зібрати