«Так незвично і так забуто»
* * *
Так незвично і так забуто,
так щемливо-радісно мріється,
що душа, холодами вражена,
неодмінно іще зігріється.
І як тільки крига безживна
від весни бунтівної скресне,
розпрямить свої крила віра
і із попелу знов воскресне.
Я ще зможу — думками в небо,
загубившись в безкраїм полі.
Хто запевнив мене у тому,
ніби серце тільки для болю?..
Хто це змусив мене повірить:
я і радість — це несумісно?
Ще попереду буйні трави —
і пробігтись по них не пізно.
Тетяна Свірська
Переглядів: 514
