* * *
Хай сповідається душа в відкритім полі,
під пильним поглядом небес, на видноколі.
У ароматах і вітрах, в обіймах тиші
їй не потрібні для промов стрімкі узвишшя.
Для чого ладан їй і віск, для чого стіни?
То все минуще, а вона — навік нетлінна.
Без зайвих слів, гучних заяв, як справжнє чудо,
душа у щирій німоті почута буде.
Тетяна Свірська
Говорила душа — я почути не вміла
Донечці ("А ти іще малесеньке дитя")
З недавніх пір мене гнітить видіння
За слова, що змовчали і слова, що сказано
Згадаймо, що в любові Божа суть
Здається, мить — і віднайдеться слово
Лише пів-подиху — і зацвітуть сади
Мені, насправді, небагато треба
Молитва ("Лиши мені хоч спогади")
Молитва ("Хоч на хвилину відчини ті двері")
Молитва («Боже, навчи мене в темряві»)
На сонну землю небо сипле сніг
Так переконливо дзвенить з усіх сторін
Творилася душа у муках і безсонні
Ти, безперечно, відав той кінець
Ти, Господи, дав відчуття такі
Хай сповідається душа в відкритім полі
Щось інше, ще незнане та стрімке
