«Як мало ковточка тиші!»
* * *
Як мало ковточка тиші!
Як мало краєчка волі!
А думка у небо рветься,
а серце щемить від болю.
У цім словеснім хаосі
і безцільності руху
боляче тим, хто бачить,
хто не позбувся слуху.
І невідступне бажання
душу знедавна точить:
щоб ми навчились мовчати,
вічності дивлячись в очі.
Тетяна Свірська
Переглядів: 154