«За слова, що змовчали і слова, що сказано»

*  *  *

За слова, що змовчали і слова, що сказано.
Ті, що наспіх кинуто, нашвидку проказано.
Що під ноги бісером, чистими перлинами. 
Що із гір потоками, згубними лавинами. 
Ті, що зачаїлися і які минулися.
Що сльозою вмилися, болем захлинулися.
Ті, які осміяно і які уславились,
що бездумно множились, що покірно плавились.
За слова спустошені, без глибин і суті,
за масні й беззахисні, владні і забуті.
За слова якими милуємо й судимо,
ми й самі осудимось, чи виправдані будемо.

Тетяна Свірська

Переглядів: 12


Разработка веб сайтов

Бог приходить у тиші

В маленькій колисочці серця

В світі ділків і прагматиків

Говорила душа — я почути не вміла

Донечці ("А ти іще малесеньке дитя")

З недавніх пір мене гнітить видіння

За слова, що змовчали і слова, що сказано

Заглянути за грози і вітри

Замало буде просто почуттів

Затісно думкам у слові

Згадаймо, що в любові Божа суть

Здається, мить — і віднайдеться слово

Кажуть, знову зими не буде

Коли опускаються руки

Кружляє сніг, ховаючи дороги

Лише пів-подиху — і зацвітуть сади

Мені, насправді, небагато треба

Молитва ("Лиши мені хоч спогади")

Молитва ("Хоч на хвилину відчини ті двері")

Молитва («Боже, навчи мене в темряві»)

На сонну землю небо сипле сніг

Налаштуємося на тишу

Не варто говорити про сумне

Не придумуй собі героїв

Неіснуючими стежками

Під розлогим куполом неба

Сірий німотний день

Серед вогнів реклами

Стихло літо. Потомились трави

Так незвично і так забуто

Так переконливо дзвенить з усіх сторін

Творилася душа у муках і безсонні

Ти забери мене із цього дня

Ти, безперечно, відав той кінець

Ти, Господи, дав відчуття такі

Треба, врешті, научитись жити

У кожного своя здобута правда

Хай сповідається душа в відкритім полі

Чарівні спалахи душі

Чи заблукалі, чи блудні?

Щось інше, ще незнане та стрімке

Я зустрічаю новий день — надію

Як віддавати, то усе

Як мало ковточка тиші!

Якби ту радість докупки зібрати