«Заглянути за грози і вітри»
* * *
Заглянути за грози і вітри.
Сум відвести умілою рукою.
І спішною ходою перейти,
у дивний край любові та спокою.
Заслухатись непізнаних птахів.
Вплести в вінок іще незнані квіти.
Не добираючи відверто зайвих слів,
учитись заново сміятись і радіти.
Відкинувши нав’язливих думок
спустошливі та зубожілі схеми,
почути врешті, як біжить струмок
і розчиняє в просторі проблеми.
Безмовно підкоритись висоті
і злитись з нею в подиху єдинім...
Заглянути за ці дощі густі
й побачить небо безкінечно синім.
Тетяна Свірська
Переглядів: 191
