Дощ

Я думала, як тільки я покличу,
Ти прийдеш, щоб піднять моє обличчя.
Ти прийдеш змити всі мої тривоги.
Такого я завжди шукала Бога.
             Та час прийшов. Тебе я кличу між
             безлюдних площ:
             усе моє життя змиває дощ!
             Ще мить: мене саму змете цей водоспад…
О де Ти є, Хто дав і взяв назад?

І страх обняв мої зболілі плечі.
І шум дощу заполонив увагу.
Скуйовдив вітер спокій, вітер втечі,
І на устах лишив утому й спрагу…

А Ти мовчав. Лиш я і вітер 
             Тут, між площ… між площ…
             І далі дощ. Цей безпросвітний дощ.
             Холодні краплі, сутінки та бруд.
             Та раптом я почула: «Тут! Я — тут…»

Нехай ця злива й далі дужчає 
Із нею дужчає тепер й хвала моя.
Я знаю: Ти завжди Той, Хто Ти є,
Не важить, де була чи буду я.
На перехресті всіх земних дощів,
В молитві своїх рук не опущу.
Я знала тільки Господа псалми.
Віднині Ти — 
Господь
мого дощу.

Яна Синюк


Разработка веб сайтов