«Над висотою Божого горіння»
* * *
Над висотою Божого горіння
Ніхто, крім нас, не зрушить це каміння,
Без нас самих стіна не упаде.
Над висотою Божого горіння
З ниток нескори люд життя пряде.
Щоб одягнути прядиво свободи
І зрозуміти, де насправді тьма,
Ми в котрий раз назвемося народом
Та все одно позбудемось ярма.
По-іншому уже ніяк не зможем –
На нас планета дивиться уся.
Скресає Дух у серці непорожнім,
І жодна не блукатиме стезя.
Як повінь, що твердиню накриває,
Так наша сила всюди нахлина.
Любов’ю до землі не помирає
Огненна суть міцного стремена.
Зуміємо лишитися на конях,
Яких не зупинити між неволь.
Непереможно сяйвом неповторним
Летять іскрини з наших впертих доль.
Вже не вода, а єдність камінь точить,
І дзвін жаданий стоголоссям б’є.
Веде молитва в мислення пророче,
Де сонце волі вічністю стає!
Юрій Тітов
Переглядів: 103
