Поклик

Скільки ще Господь мені відміряв –
Про таке не стану міркувать.
Я люблю, надіюся і вірю,
Щоб майбутній день не зруйнувать.

Серед тих, хто подих мій продовжив
І молінням не лишив між смут,
Буду я повік зі Словом Божим
Затуляти Всесвіт від огуд.

Це так просто – для усіх ясніти,
Це так легко – лиш добром палать,
І над неповторним благовіти,
І любов сторицею вертать.

Як там далі?
Що мені судилось?
Не питаю – про святе пишу.
Тільки б сонце гріти не втомилось
На планеті, по якій ходжу.

Тільки б друзі поруч залишались,
І світанок непорочність лив.
Не багато треба –
Дуже мало
Для людини, що Господь створив.

Юрій Тітов

ТІТОВ Юрій