В Гефсиманськім саду
Молитва Христова і зрада Іудова
Змішались колись в Гетсиманськім саду.
Там очі народу накрились полудою,
Зробивши із нього гріховну орду.
Не чули вони віще слово Учителя,
Бо їх лжеапостол юрбою повів.
Отам почалися страждання Спасителя,
І слід чорноти далиною побрів.
Іудо! Іудо!
Якби ти замислився:
Ти ж учень Його, коло Нього сидів!
Чому ж хижий погляд раптово ти визвірив,
У нице падіння себе опустив?
Твій мертвий цілунок із присмаком холоду,
Такий невідвертий, продажний, скупий.
Хрипіла болючість розколотим голосом
Над садом самотньо у тиші нічній.
І мовчки дерева зажурено плакали,
Та десь насміхався безчесний Пілат.
Із неба дивились хмарки перелякано,
Стояли апостоли, тьмарився сад.
Тим місцем іду мовчазною годиною,
Як демон, ця зрада терзає мене.
Такою страшною, гіркою провиною
Нехай не накриється людство земне.
Хоч ми не безгрішні, та лине осанною
Христова присутність над нашим єством.
Провісні вітри пролетять Гефсиманою,
Щоб нам повернути побожний псалом.
Народе земний!
Не продайся лукавому,
Бо ще на планеті омани не сплять.
Неначе собі, під гріховною лавою
Христових завітів ніколи не зрадь!
Юрій Тітов
Переглядів: 468
