І будень спить, згорнувшись на колінах

І в терпіння є сенс, коли ділиш його на двох

Бог у прямому ефірі

Боже, простого і вірного серця Тобі не мало

В потилицю вечір дише

Від покірного серця і до небес

Властиво людині душею тягнутись до Раю

Все колись та дається на пробу вогню

Вчуся бачити Бога

Дванадцять страв

Для творця світ не буде вбогим

З трав Едемських, вовік некошених

Завари мені чаю, Боже

Запали мене, Боже, знову

Знову бані храму — замість сонця

Каяття розбійника

Коли перепони назустріч — ордами

Коли пнучись угору, приходиш униз

Мить — і у світі збудеться знову

На верблюді їхати — не мед

Напередодні нового року

Неспокій, тиша, темнота

Скільки б гроза не блискала

Сходження на Сінай

Тихо вітер повіє — й у світі оселишся Ти

У Єрусалимі

Чи добре тобі у Єгипті, Маріє?

Як було тобі, Юдо, ходити із Ним

Яке ж то щастя, коли весна

ТКАЧ Ольга

Про автора

Ткач Ольга Михайлівна — письменниця (поезія, проза) з Хмельницького, член Національної спілки письменників. Народилася 15 грудня 1983 р. у Хмельницькому. Закінчила Хмельницьку філію Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», за спеціальністю «Видавнича справа та редагування (напрям "Журналістика")» та Інститут богословських наук Непорочної Діви Марії (м. Городок). отримавши диплом магістра богослов’я.

Автор 6 збірок: «Мамо Україно» (1996), «Коханню кожен вік підвладний» (1998), «Відображення у дзеркалі життя» (2001), «На перехресті трьох вогнів» (2002), «Небесний дар» (2007), «До обрію» (2020).

Переможниця Літературного конкурсу ім. Джона Буньяна (2021 р.)